1. Орфоепічний словник української мови

тітчин

ті́тчин

[т’іч:иен]

м. (на) -ному/-н'ім; ж. -на; с. -неи; мн. -н'і

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. тітчин — ті́тчин прикметник Орфографічний словник української мови
  2. тітчин — ТІ́ТЧИН, а, е. Прикм. до ті́тка; належний тітці. Не доїхавши до тітчиної хати, Гриць спинив воли (Марко Вовчок); Веселий, ніби дитячий сміх розтулив тітчині вуста й розлягся по хаті разом з дядьковим сміхом (М. Словник української мови у 20 томах
  3. тітчин — -а, -е. Прикм. до тітка. || Належний тітці. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. тітчин — Ті́тчин, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. тітчин — ТІ́ТЧИН, а, е. Прикм. до ті́тка; належний тітці. Не доїхавши до тітчиної хати, Гриць спинив воли (Вовчок, І, 1955, 38); Веселий, ніби дитячий сміх розтулив тітчині вуста й розлягся по хаті разом з дядьковим сміхом (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  6. тітчин — Тітчин, -на, -не Тетушкинъ, теткинъ. Словник української мови Грінченка