тітчин

ТІ́ТЧИН, а, е.

Прикм. до ті́тка; належний тітці.

Не доїхавши до тітчиної хати, Гриць спинив воли (Марко Вовчок);

Веселий, ніби дитячий сміх розтулив тітчині вуста й розлягся по хаті разом з дядьковим сміхом (М. Коцюбинський);

На цьому проклятому зіллі й коза – уся тітчина худоба – не пасеться (М. Стельмах).

Значення в інших словниках

1. тітчин — ті́тчин прикметник  Орфографічний словник української мови
2. тітчин — [т’іч:иен] м. (на) -ному/-н'ім; ж. -на; с. -неи; мн. -н'і  Орфоепічний словник української мови
3. тітчин — -а, -е. Прикм. до тітка. || Належний тітці.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. тітчин — Ті́тчин, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. тітчин — ТІ́ТЧИН, а, е. Прикм. до ті́тка; належний тітці. Не доїхавши до тітчиної хати, Гриць спинив воли (Вовчок, І, 1955, 38); Веселий, ніби дитячий сміх розтулив тітчині вуста й розлягся по хаті разом з дядьковим сміхом (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах
6. тітчин — Тітчин, -на, -не Тетушкинъ, теткинъ.  Словник української мови Грінченка