тітуся

ТІТУ́СЯ, і, ж., розм.

Пестл. до ті́тка.

Дівчатка і почали вбиратись. “А чи мені гарно, тітусю?” – “А мені?” (Марко Вовчок);

// Пестливо-шанобливе звертання до жінки, звичайно старшої за віком.

– Та вже тітусю, годі об сім, – поклонивсь пан Забрьоха і став гостинець доставати (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Ой, чогось-то, ви мене, тітусю, та й незлюбили! – зітхнула Пріська. – Може, вам що набалакано про мене? (Л. Яновська).

Значення в інших словниках

1. тітуся — тіту́ся іменник жіночого роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. тітуся — -і, ж., розм. Пестл. до тітка. || Пестливо-шанобливе звертання до жінки, звичайно старшої за віком.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. тітуся — ТІТУ́СЯ, і, ж., розм. Пестл. до ті́тка. Дівчатка і почали вбиратись. «А чи мені гарно, тітусю?» — «А мені?» (Вовчок, І, 1955, 5); // Пестливо-шанобливе звертання до жінки, звичайно старшої за віком.  Словник української мови в 11 томах
4. тітуся — Тітуся, -сі ж. ласк. отъ тітка. ум. тітусенька, тітусечка. Мил. 221.  Словник української мови Грінченка