ублюдок
УБЛЮ́ДОК, дка, ч., зневажл., лайл. Про неповноцінну, нікчемну людину.
Ух, вона ненавидить його. Сміє називати [її] мужицьким ублюдком? Людожер (Кач., II, 1958, 34);
// чого, перен. Про неповноцінний, нікчемний витвір, наслідок чого-небудь.
Абстракціонізм — ублюдок сучасного занепадницького мистецтва (Талант.., 1958, 102).
Словник української мови (СУМ-11)