угинатися
УГИНА́ТИСЯ¹ (ВГИНА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УГНУ́ТИСЯ (ВГНУ́ТИСЯ), ну́ся, не́шся, док.
1. Набувати зігнутого положення, хилитися, гнутися донизу, перев. під дією якої-небудь ваги, якогось тягаря.
Охали, стогнали та, вгинаючись під важкими кошиками, поспішали [люди] додому (Коцюб., II, 1955, 175);
Тонка шия [молодички] вгиналася під разками кольористого намиста й дукачів (Гр., II, 1963, 330);
Молода крона аж угиналася від плодів, на яких пробивалися перші промінці рум’янцю (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 512);
Аж диво брало, звідки така повороткість і жвавість у перетовщеного Кокори, під яким аж угинався могутній гнідий жеребець (Загреб., Диво, 1968, 144);
Максим босий проворно лізе далі й далі. Гілляка тоншає і все нижче вгинається під вагою тіла, купаючи у воді свої коси (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 44);
Коли б дійти до того краю, під вагою людини ялиця неодмінно мусила угнутися долу (Мур., Бук. повість, 1959, 27);
// Схилятися у низькому поклоні.
Перед княгинею.. низько вклоняються воєводи й бояри, до самої землі вгинаються тіуни (Скл., Святослав, 1959, 35);
// із сл. ноги. Згинатися, підгинатися (від утоми, нервового напруження тощо).
Вона [Раїса] біжить щосили, хоч ноги під нею тремтять і вгинаються (Коцюб., І, 1955, 328);
Обвіяні теплим горішнім вітром, послабли [швагри], не мали в собі сили й за малу дитину; ноги угиналися, дилькотіли, в очах тьмилося (Ков., Тв., 1958, 63).
2. тільки 3 ос., від кого — чого, перен. Бути заповненим ким-, чим-небудь, заставленим чимось у надзвичайно великій кількості.
Коли гості зайшли в їдальню, в них розбіглися очі. Столи угиналися від срібла, порцеляни і квітів (Вільде, Сестри.., 1958, 180);
Тут в кімнаті вгинався стіл від страв та пляшок (Стельмах, II, 1962, 255);
Весілля почалося так, як вимріяв Степан. Від закусок вгиналися столи (Гжицький, Опришки, 1962, 248);
Зазирнув Івасик у кухню й здивувався: і стіл, і довга лава аж угиналися від білих паляниць (Донч., Вибр., 1948, 96);
У кутку стояла шафа з скляними дверцятами, в ній повно книг. Вгиналася від книг і почорніла лозова етажерка (Збан., Малин. дзвін, 1958, 18).
3. перен. Зазнаючи надмірних труднощів, знегод, втрачати силу, енергію, стійкість.
Була [пані Грозицька] вдовою по якімсь збанкрутованім купці; зі свого скупенького поштового зарібку мусила виховувати троє дрібних дітей. Тим-то й не диво, що вгиналася під тягарем гризоти і праці (Фр., II, 1950, 312);
Життя накладає на мене надто важкі тягарі, і я, вгинаючись під ними, все ж таки не відстаю від перших рядів великого походу (Ірчан, II, 1958, 436);
// Виявляти слабість, покірність.
Гнав себе [Степан] вперед з сорому, що так угнувся перед ворогами (Круш., Буденний хліб.., 1960,66).
4. тільки недок., перен., розм. Ухилятися від чого-небудь; огинатися, упиратися.
— Велике діло твої гроші! Пхе! — угинається дядько, нібито він по самі вуха у грошах сидів (Вовчок, VI, 1956, 289);
Яким, видно, помітив гнідкову думку й почав його докоряти: — А, не хочеш? Угинаєшся?.. (Мирний, IV, 1955, 310).
5. розм. Те саме, що вигина́тися.
Дід положив Лескові на спину руку і почав гладити. Леско вгинався, потім ліг (Мирний, І, 1954, 171);
Недалеко від дороги, що, вгинаючись, спускалася в переярок і знову здиблювалась на гору, сховані в чагарях, лежали бандити (Цюпа, Назустріч.., 1958, 298).
УГИНА́ТИСЯ² див. вгина́тися¹.
Словник української мови (СУМ-11)