уморити
УМОРИ́ТИ (ВМОРИ́ТИ), орю́, о́риш, док., перех.
1. Довести до смерті.
Хвороба коли не вморить, то скривить (Номис, 1864, № 8150);
Як почне пані обмирати та стогнати, та в крик викрикувати, то він [пан] руки й ноги її вицілує, і плаче, і сам людей лає: — А щоб вас! а бодай вас!.. от уморять мені друга! (Вовчок, І, 1955, 127);
Влітку 1892 р. мене напала холера та й ледве мене не вморила (Крим., Вибр., 1965, 584);
// Дуже виснажити.
Пійду [піду] в черниці, вморю себе голодом, присвячусь молитвами (Барв., Опов.., 1902, 249).
2. розм. Дуже стомити, змучити.
Аж тут Олену розносило з своїм боярином: давай вп’ять жаліться, як він їй руки повикручував, як її вморив (Кв.-Осн., II, 1956, 34).
Словник української мови (СУМ-11)