упиватися
УПИВА́ТИСЯ¹ (ВПИВА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УПИ́ТИСЯ (ВПИ́ТИСЯ), уп’ю́ся, уп’є́шся, док.
1. П’ючи вино, горілку і т. ін., п’яніти, ставати п’яним.
З того часу щовечір вона була й п’яна; а вирве вдень годинку, то і вдень уп’ється (Вовчок, І, 1955, 267);
— Коли б не впиться, — сказала Кайдашиха і оддала хазяйці чарку (Н.-Лев., II, 1956, 281);
Хропе сторож, що упився з нагоди приїзду паничів (Довж., І, 1958, 222);
А гості впилися, сидять посовілі (Перв., II, 1958, 387);
*Образно. Десь з середини серпня дощі почали лити через день, земля так впилася вологою, що лежала п’яна, сита, врунилась (Збан., Курил. о-ви, 1963, 177).
2. перен. Насичуватися чим-небудь, вбирати щось у великій кількості.
Лежать неозорі колгоспні лани, — і озимі, і ярі, — лежать колгоспною любов’ю викохані, сонцем упиваються… (Вишня, І, 1956, 371);
О хмари, не пливіть… зелені Поля ще не впились, Хай ллються ще струмки студені (Рильський, І, 1960, 94).
◊ Упива́тися (упи́тися) кро́в’ю (кро́ві) див. кров.
3. чим, рідко чого і без додатка, перен. Дуже втішатися чим-небудь, мати насолоду від чогось.
Я люблю тебе, пташино, Як щебечеш між квітками, — Мовчки слухаю й радію, Упиваючись піснями (Гр., І, 1963, 109);
Іди ж, Насичуйся весною, упивайся, Вбирай у себе голоси та барви (Рильський, І, 1956, 77);
Прага співає, дзвенить, тріумфує, впиваючись радістю весни й перемоги (Гончар, III, 1959, 458);
Лови летючу мить життя! Чаруйсь, хмілій, впивайся І серед мрій і забуття В розкошах закохайся (Олесь, Вибр., 1958, 41);
[Хвора:] Якби вдалось моє велике діло, Я б упилася щастям перемоги, — Не спогадом, надією жила б (Л. Укр., І, 1951, 120);
Ти жити хтів хоть хвилю так, як другі, Хоть капельку солодощі життя Закоштувати, дихнути свобідно Хоть раз, упитись жару й забуття (Фр., XIII, 1954, 407).
УПИВА́ТИСЯ² див. впива́тися¹.
Словник української мови (СУМ-11)