уповати
УПОВА́ТИ (ВПОВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., рідко. Твердо надіятися, покладати надію, розраховувати на кого-, що-небудь.
Молюся, знову уповаю, І знову сльози виливаю (Шевч., II, 1963, 303);
— Важко за нелюбого йти!.. — Та чого ж дожидатимеш? На яке добро вповаєш? (Вовчок, І, 1955, 228);
— Уповала я, мати, на кирею, Думала бути попадею (Чуб., V, 1874, 609);
[Домка:] Я вповала, що ти й сьогодня верховодитимеш на вечорницях і весело буде, а ти розквасила губи та й… (Кроп., III, 1959, 7);
— Недобре чинити таке, гетьмане, — з докором проказав Демид, — уповали на тебе, як на батька рідного… (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 505);
— Солдати! Ваше почесне завдання важке.. Але я уповаю на вашу витривалість і непохитну силу волі, солдати! (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 519).
Словник української мови (СУМ-11)