уповати
УПОВА́ТИ (ВПОВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., рідко.
Твердо надіятися, покладати надію, розраховувати на кого-, що-небудь.
Молюся, знову уповаю, І знову сльози виливаю (Т. Шевченко);
– Важко за нелюбого йти!.. – Та чого ж дожидатимеш? На яке добро вповаєш? (Марко Вовчок);
– Уповала я, мати, на кирею, Думала бути попадею (П. Чубинський);
[Домка:] Я вповала, що ти й сьогодня верховодитимеш на вечорницях і весело буде, а ти розквасила губи та й... (М. Кропивницький);
– Недобре чинити таке, гетьмане, – з докором проказав Демид, – уповали на тебе, як на батька рідного... (Н. Рибак);
Сьогодні недостатньо уповати тільки на силу закону і силу влади (з газ.).
◇ (1) Упова́ти на Бо́га – сподіватися, покладати надії на Божу допомогу, знаходити заспокоєння, втіху у вірі в Божу справедливість.
Бобренчиха ж, та зацна удова, нехай на Бога в горі упова та настановить свідків, віри годних (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)