упорати
УПО́РАТИ (ВПО́РАТИ), аю, аєш, док., перех., розм.
1. Надати кому-небудь належного вигляду, задовольнити його потреби; довести до ладу що-небудь, зробити порядок десь, у чомусь.
[Захарко:] Іди ж, стара, в хату, поможи бабі онука впорати (Кроп., II, 1958, 151);
Зупинилися [пани] в готелі недалечка від Пріськи й якось послали до неї чималий бунт сорочок. Молодиця не забарилася упорати його (Л. Янов., І, 1959, 279);
— Ач, скільки наказала: і те зроби, і друге зроби; де ж його усе упорати? (Україна.., І, 1960, 215);
Абияк упорала [жінка] дітей помацки в темряві, не світячи світла, а потім зразу й сама знеможена впала ниць (Головко, II, 1957, 361);
Понапувай, повичищай, упорай корови та свині.. Так іноді й день зійде (Гончар, II, 1959, 218).
2. Зібрати (урожай).
— Батько тут і сами хліб упорають — у нас хазяйство невеличке (Гр., II, 1963, 95);
Користуючись передишкою, червоноармійці добровільно викликались допомогти селянам швидше впорати врожай (Гончар, II, 1959, 366).
3. З’їсти.
Він може по два-три рази на день обідати: Почати з морозива, а потім впорати.. десяток яєць, приплюсувати кільце ковбаси (Грим., Незакінч. роман, 1962, 146).
Словник української мови (СУМ-11)