упорати
УПО́РАТИ (ВПО́РАТИ), аю, аєш, док., кого, що, розм.
1. Надати кому-небудь належного вигляду, задовольнити його потреби; довести до ладу що-небудь, зробити порядок десь, у чомусь.
[Захарко:] Іди ж, стара, в хату, поможи бабі онука впорати (М. Кропивницький);
Зупинилися [пани] в готелі недалечко від Пріськи й якось послали до неї чималий бунт сорочок. Молодиця не забарилася упорати його (Л. Яновська);
– Ач, скільки наказала: і те зроби, і друге зроби; де ж його усе упорати? (з переказу);
Абияк упорала [жінка] дітей помацки в темряві, не світячи світла, а потім зразу й сама знеможена впала ниць (А. Головко);
Понапувай, повичищай, упорай корови та свині .. Так іноді й день зійде (О. Гончар).
2. Зібрати (урожай).
– Батько тут і сами хліб упорають – у нас хазяйство невеличке (Б. Грінченко);
Користуючись передишкою, червоноармійці добровільно викликались допомогти селянам швидше впорати врожай (О. Гончар).
3. З'їсти.
Він може по два-три рази на день обідати: Почати з морозива, а потім впорати .. десяток яєць, приплюсувати кільце ковбаси (Я. Гримайло);
Тим часом повернулися з річки хлопці, вони .. доїли юшку й упорали ковбасу, яку вранці майже ніхто не їв (Ю. Мушкетик);
Вже й дичину упорали [греки] печену. Уже й думки подумали жаскі (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)