уректи
УРЕКТИ́¹ (ВРЕКТИ́), уречу́, урече́ш; мин. ч. урі́к, урекла́, ло́; док., перех., заст. За марновірними уявленнями, особливим магічним поглядом накликати нещастя, хворобу на когось, завдати шкоди кому-, чому-небудь; зурочити.
Казали, що дитина їсть багато, аж бач і врекли: воно й їсти перестало (Сл. Гр.);
Він [Іван] сам дивувався тій зміні. Що сталося з ним? ..Чи йому пороблено що, чи хто урік? (Коцюб., II, 1955, 342).
УРЕКТИ́² див. уріка́ти.
Словник української мови (СУМ-11)