уродити

УРОДИ́ТИ (ВРОДИ́ТИ), оджу́, о́диш, док.

1. перех. Народити.

— Та одна ж нас матінка уродила, Та не одну долю нам уділила (Укр. нар. пісні, 2, 1965, 127);

Швидко по весіллю вона захорувала і вродила синка (Фр., II, 1950, 111).

2. неперех. Дати урожай.

На біду того літа груша вродила, та ще й дуже рясно (Н.-Лев., II, 1956, 377);

Ой сонечку-батечку, Догоди, догоди, А ти, земле-матінко, Уроди, уроди (Олесь, Вибр., 1958, 233);

Ідеться про те, що на сипучому піску не може бути збудований ніякий дім і що на голому камені не вродить ніяка пшениця (Рильський, Веч. розмови, 1964, 265).

3. неперех. Вирости, дозріти гарним, в добрій кількості (про злаки, овочі, плоди фруктових дерев і т. ін.).

Сіяв гречку, а вродив мак (Укр.. присл.., 1955, 235);

Коли не буде добрива, то не вродить ні овес, ні картопля, ні біб… (Чорн., Визвол. земля, 1959, 14);

// безос.

А вродило цього року — листу не видно. Посеред саду старезна яблуня, всипана райськими яблуками, аж гілля кіллям підважені (Вас., II, 1959, 183).

Значення в інших словниках

1. уродити — уроди́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. уродити — УРОДИ́ТИ (ВРОДИ́ТИ), оджу́, о́диш, док. 1. кого. Народити. – Та одна ж нас матінка уродила, Та не одну долю нам уділила (з народної пісні); Так був бідний єден чоловік.  Словник української мови у 20 томах
3. уродити — (вродити), -оджу, -одиш, док. 1》 перех. Народити. 2》 неперех. Дати урожай. 3》 неперех. Вирости, дозріти гарним, у добрій кількості (про злаки, овочі, плоди фруктових дерев і т. ін.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. уродити — НАРОДИ́ТИ кого (про жінку або самицю тварини — дати життя дитині чи дітям або маляті чи малятам), РОДИ́ТИ, УРОДИ́ТИ (ВРОДИ́ТИ), ПОРОДИ́ТИ рідше, ЗРОДИ́ТИ рідше, СПОРОДИ́ТИ розм., ЗНАЙТИ́ (НАЙТИ́) розм., РОЗСИ́ПАТИСЯ ким, розм.; СПОВИ́ТИ поет.  Словник синонімів української мови
5. уродити — Уродити, -ся см. урожати, -ся.  Словник української мови Грінченка