усипати
УСИ́ПАТИ¹ див. усипа́ти¹.
УСИ́ПАТИ² див. всипа́ти¹.
УСИПА́ТИ¹ (ВСИПА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УСИ́ПАТИ (ВСИ́ПАТИ), плю, плеш; мн. уси́плють; док., перех.
1. чим. Розкидаючи, сиплючи що-небудь, покривати яку-небудь поверхню.
Псович.. зганяв цілі юрми кріпаків до парку, де вони з ранку до ночі косили трави, прорізували нові стежки, алеї, всипали їх піском (Гжицький, Опришки, 1962, 32);
І вітають Купер’яна З його вояками, Як героя, всю дорогу Всипали квітками (Фр., XI, 1952, 267).
◊ На́че жа́ром уси́пало кого — хтось раптово дуже розхвилювався.
Мене наче жаром всипало. — Сорому не маєш, Мотре, — кажу їй (Вовчок, І, 1955, 60);
Усипа́ти (уси́пати) поцілу́нками — цілувати багато разів підряд.
Тільки ловила [мати] діток коло себе, схоплювала та й поцілунками всипала та усе голосніш ридала (Вовчок, І, 1955, 294).
2. перен. Заповнювати собою якийсь простір, скупчуючись у великій кількості.
Купи старців потяглись відусюди, Всипали двір голодуючі люди. Але на злидні та горе чуже Жмикрут [єпископ] отой споглядав байдуже (Граб., І, 1959, 240).
УСИПА́ТИ² див. всипа́ти¹.
Словник української мови (СУМ-11)