усність
У́СНІСТЬ, ності, ж. Абстр. iм. до у́сний.
Давнішими дослдіниками визначались, як істотні ознаки фольклору, усність його творення та передачі (Рильський, ІІІ, 1956, 153);
Усність творення і анонімність, як важливі ознаки дожовтневого фольклору, перестають бути характерними для сучасного (Нар. тв. та етн., 2, 1965, 47).
∆ У́сність судо́вого проце́су — усне ведення, усний розгляд справи в суді.
Гласність, усність і безпосередність судового процесу роблять самий розгляд справ у суді засобом виховання, громадського впливу на порушників закону (Рад. суд, 1951, 52).
Словник української мови (СУМ-11)