уступатися
УСТУПА́ТИСЯ (ВСТУПА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УСТУПИ́ТИСЯ (ВСТУПИ́ТИСЯ), уплю́ся, у́пишся; мн. усту́пляться; док.
1. за кого і без додатка. Захищати, боронити кого-небудь від нападу, ворожих дій і т. ін.; заступатися.
— Їй-богу, правда, їй-богу, правда!.. — перебила його [губернатора] Ївга, уступаючись за Левка (Кв.-Осн., II, 1956, 296);
— Товаришу гвардії старший лейтенант! Він випадково! — вступається за єфрейтора Черниш (Гончар, III, 1959, 276);
— Ми вернем вам ваше добро десятерицею [вдесятеро]. — О, спасибі ж тобі, батьку, що хоч ти за нас уступився! — кажуть мішане [міщани] (П. Куліш, Вибр., 1969, 128);
— Хлопці, вступіться! — верескнула дівчина, ховаючись за плечі Громійчука і Василька. Аматори забрали від баби сукувату палицю (Вол., Місячне срібло, 1961, 317).
2. розм. Відходити, відступати від кого-, чого-небудь, звідкись.
А дітки як очепились [учепились] за шию мені, то й не вступаються, цілують та просять: — Їдьте з нами, тіточко наша кохана, їдьте! (Вовчок, І, 1955, 12);
[Гарниш:] Вступися, жінко! Адже можеш хвилю Заждати в сінях (Фр., IX, 1952, 207);
Вона дивилась повз нього, кам’яно-холодна, виразно домагаючись своєю позою, щоб уступився з дороги. Суліман, ставши збоку, по-лакейськи відчинив їй двері (Віль-де, Сестри.., 1958, 367);
*Образно. Вступіться, нелюди, з путі Народові, що в темноті Зорю побачив полум’яну (Павл., Бистрина, 1959, 15).
З мі́сця не уступа́тися (не уступи́тися) — залишатися нерухомим, не рушати з місця.
Комісар не вступався з місця, стояв мов причарований чимось страшним (Фр., IV, 1950, 47);
— А на селі десь, здається, пожежа, — кажу я, не уступаючись з місця (Кол., На фронті.., 1959, 193).
3. кому, діал. Поступатися (у 2 знач.).
— Така вже в обох [у Мотрі та Явдохи] натура, кожна кожній не хоче й на крихту вступитись… (Мирний, І, 1949, 398);
То здавалося йому, що для святого спокою найліпше буде уступитися жінці, то знов згадував слова своєї матері (Мак., Вибр., 1954, 281).
Словник української мови (СУМ-11)