утинати
УТИНА́ТИ (ВТИНА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УТНУ́ТИ (ВТНУ́ТИ) і УТЯ́ТИ (ВТЯ́ТИ), утну́, утне́ш, док., перех. і без додатка.
1. Відрізувати, відсікати, відрубувати що-небудь гострим знаряддям.
Усподі утинають, а вгорі латають (Номис, 1864, № 988);
Знаю я, де козам роги втинають (Номис, 1864, № 3630);
Одна чорна курка.. запіяла півнем, і треба було голову втяти (Коцюб., І, 1955, 58);
*Образно. Мрія полине із думкою вкупці Геть у далекі світа, — Крил не втинай сизокрилій голубці, Хай вона вільно літа (Л. Укр., І, 1951, 61).
◊ Утну́ти хвоста́ див. хвіст.
2. тільки док. Ударити, врубати, врізати чим-небудь гострим.
Там, піднявши вверх сокиру, Хлоп уже на нього [Лиса] ждав, Розмахнувся, змірив добре І щосили разом втяв (Фр., XIII, 1954, 268);
Дужче заболів той пальчик, що втяла [Харитя] серпом (Коцюб., І, 1955, 18).
3. тільки док. Відрізати, відсікти, відрубати з метою зробити що-небудь.
[Лукаш:] Та я хотів собі сопілку втяти, — хороший тута вельми очерет (Л. Укр., III, 1952, 194).
4. тільки док., розм. Майстерно зробити що-небудь.
То так і я тепер пишу: Папір тілько, чорнило трачу… А перш!.. То так утну, що аж заплачу (Шевч., II, 1963, 77);
— От ясла втяв! Таких ніхто не має! Чи так? — у жінки він питає (Гл., Вибр., 1951, 162);
Вона несміливо підійшла і сіла біля мене. — Ось ба, якого я воза сплів, — утнеш такого? — похвалився я, показуючи воза (Гр., І, 1963, 295);
// Виконати велику роботу.
— А глянь-но, Назарику, скільки ми з тобою за цей місяць утнули. Дивись! Скільки оком докинеш, усе чорніє та й чорніє наша рілля, — мовила Одарка (Л. Янов., І, 1959, 419);
// Бути спроможним зробити щось.
[Xрапко:] Нуте лиш, я вам оце дільце припоручу. [Печариця:] Я з дорогою душею; та чи втну його? (Мирний, V, 1955, 171);
— Ти гадаєш, що я.. без окулярів утну цю записку, писану курячим почерком мого Івана? (Чаб., Катюша, 1960, 88);
— Хто ж, Лесю, напише нам приговор причету? — питається на вулиці Мирон.. — Усі такі грамотії зібралися, що більше хрестика нічого не утнуть (Стельмах, І, 1962, 392);
// Заспівати, заграти і т. ін. енергійно, старанно.
А музики знов втяли козачка: скрипка знов заспівала, а решето знов забряжчало (Н.-Лев., II, 1956, 30);
— Ану заводь, Максиме! — І ми такої враз гучної утяли, Що аж замовкнули в житах перепели (Рильський, Поеми, 1957, 275);
// перев. із сл. штука, весілля. Зробити щось несподіване, незвичайне.
Його несподівано звідтіль [з бурси] вигнали за те, що він раз утнув штуку в класі (Н.-Лев., III, 1956, 317);
Годилося б, до речі, в поемі під кінець утнуть бучне весілля, пустити у танець, якщо не все, то, може, хоча би півсела (Гонч., Вибр., 1959, 337);
*Образно. Хіба не буває так, що за ціле літо не випадає ні одного холодного дня? А якщо й цього року природі забагнеться втяти таку штуку, тоді — що? (Вільде, Повнол. діти, 1960, 7).
◊ Утя́ти (утну́ти) до гапликі́в див. гапли́к;
Утя́ти сі́чки див. сі́чка.
5. тільки док., розм. Зрозуміти що-небудь.
Сказали [троянці]: «Люди тут бормочуть, язиком дивним нам сокочуть, І ми їх мови не втнемо..» (Котл., І, 1952,168).
Словник української мови (СУМ-11)