утори

УТО́РИ (ВТО́РИ), ів, мн. (одн. уто́р, а, ч.), спец. Пази на краю бочки, діжки, барила, в які вставляють дно.

Виріже [бондар] утори.., зіб’є туго дно, — завтра в нього вдарить хмільно молоде вино (Рудь, Дон. зорі, 1958, 62);

// Крайня частина клепок бочки, діжки, барила, в якій прорізано такий паз.

Мартинко припав унизу біля дна діжки, рачкував біля неї. Діжка важко схитнулася, потім утори дна відірвалися від кам’яної підлоги, діжка нахилом зводилася (Ле, Хмельницький, І, 1957, 34).

♦ Слаби́й (слабки́й) на уто́ри — невитриманий, неврівноважений (про людину).

Богині в гніві.. на утори слабі, з досади часом і брехнуть. І, як перекупки, горланять, Одна другу безчестять (Котл., І, 1952, 249).

Значення в інших словниках

1. утори — Жолобки у бочці [XII]  Словник з творів Івана Франка
2. утори — (втори), -ів, мн. (одн. утор, -а, ч.), спец. Пази на краю бочки, діжки, барила, в які вставляють дно. || Крайня частина клепок бочки, діжки, барила, в якій прорізано такий паз. Слабий на утори — невитриманий, неврівноважений (про людину). Слабка на утори — про поступливу стосовно сексу жінку.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. утори — Уто́ри, -рів, -рам  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. утори — Утори, -рів ж. Желобокъ на краяхъ бочки, въ который вставляютъ дно. слабий, слабкий на вто́ри. а) Не умѣющій удержать въ себѣ газовъ. б) Несдержанный. Богині в гніві ті оке баби і так же на утори слабі. Котл. Ен. VI. 13. Бабка на утори слабка. Ном.  Словник української мови Грінченка