утори

уто́ри

(втори), -ів, мн. (одн. утор, -а, ч.), спец.

Пази на краю бочки, діжки, барила, в які вставляють дно.

|| Крайня частина клепок бочки, діжки, барила, в якій прорізано такий паз.

Слабий на утори — невитриманий, неврівноважений (про людину).

Слабка на утори — про поступливу стосовно сексу жінку.

Значення в інших словниках

1. утори — Жолобки у бочці [XII]  Словник з творів Івана Франка
2. утори — Уто́ри, -рів, -рам  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
3. утори — УТО́РИ (ВТО́РИ), ів, мн. (одн. уто́р, а, ч.), спец. Пази на краю бочки, діжки, барила, в які вставляють дно. Виріже [бондар] утори.., зіб’є туго дно, — завтра в нього вдарить хмільно молоде вино (Рудь, Дон.  Словник української мови в 11 томах
4. утори — Утори, -рів ж. Желобокъ на краяхъ бочки, въ который вставляютъ дно. слабий, слабкий на вто́ри. а) Не умѣющій удержать въ себѣ газовъ. б) Несдержанный. Богині в гніві ті оке баби і так же на утори слабі. Котл. Ен. VI. 13. Бабка на утори слабка. Ном.  Словник української мови Грінченка