утішно

УТІ́ШНО (ВТІ́ШНО). Присл. до уті́шний.

Мені б нічого й стояти тут, так утішно дивитись, коли доросла людина, громадянин, мов заєць той, полохається абичого (Коцюб., І, 1955, 165);

Як же бучно, як же втішно Всім гулялось на весіллі (Л. Укр., І, 1951, 373);

Пилипко вчепився за материну шию руками, припав до неї головою і так утішно на всю хату залився! — Не маючи з ким погратися, він пустував тепер хоч із матір’ю (Мирний, IV, 1955, 290);

// у знач. присудк. сл., кому. Про почуття заспокоєння, задоволення, радості, яке когось охоплює.

Втішно було мені добре слово почути (Сл. Гр.);

В душі він пишається своєю матір’ю, йому втішно знати, що її шанують робітники (Гончар, Тронка, 1963, 101).

Значення в інших словниках

1. утішно — уті́шно прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. утішно — УТІ́ШНО (ВТІ́ШНО). Присл. до уті́шний. Мені б нічого й стояти тут, так утішно дивитись, коли доросла людина, громадянин, мов заєць той, полохається абичого (М.  Словник української мови у 20 томах
3. утішно — (втішно). Присл. до утішний. || у знач. присудк. сл., кому. Про почуття заспокоєння, задоволення, радості, яке когось охоплює.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. утішно — Утішно нар. Весело; радостно, пріятно. Їй любо було одкривати світ його очім, — утішно думати: з якою натоптаною головою виросте її онуча. Мир. ХРВ. 30. Втішно було мені добре слово почути. МВ. І. 23. Грає циган коломийки, втішно всі гуляють. Млак. 50.  Словник української мови Грінченка