утішно
УТІ́ШНО (ВТІ́ШНО).
Присл. до уті́шний.
Мені б нічого й стояти тут, так утішно дивитись, коли доросла людина, громадянин, мов заєць той, полохається абичого (М. Коцюбинський);
Як же бучно, як же втішно Всім гулялось на весіллі (Леся Українка);
Пилипко вчепився за материну шию руками, припав до неї головою і так утішно на всю хату залився! – Не маючи з ким погратися, він пустував тепер хоч із матір'ю (Панас Мирний);
// у знач. пред., кому. Про почуття заспокоєння, задоволення, радості, яке когось охоплює.
Втішно було мені добре слово почути (Сл. Б. Грінченка);
В душі він пишається своєю матір'ю, йому втішно знати, що її шанують робітники (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)