учениця

УЧЕНИ́ЦЯ, і, ж. Жін. до у́чень.

Учення мов добре йде, деякі учениці, що поступили разом зо мною, одстали од мене (Л. Укр., V, 1956, 134);

Настя й Василь рядом, — коло їх гурт учнів і учениць (Вас., III, 1960, 311);

Похмурий Стьопа Шемшура міг пишатися своєю колишньою ученицею (Донч., VI, 1957, 160).

Значення в інших словниках

1. учениця — учени́ця іменник жіночого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. учениця — [учеиниц'а] -ц'і, ор. -цеийу  Орфоепічний словник української мови
3. учениця — УЧЕНИ́ЦЯ, і, ж. Жін. до у́чень. Учення мов добре йде, деякі учениці, що поступили разом зо мною, одстали од мене (Леся Українка); Настя й Василь рядом, – коло їх гурт учнів і учениць (С. Васильченко); Похмурий Стьопа Шемшура міг пишатися своєю колишньою ученицею (О. Донченко).  Словник української мови у 20 томах
4. учениця — -і. Жін. до учень.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. учениця — Учени́ця, -ці, -цею; -ни́ці, -ни́ць  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)