учистити
УЧИ́СТИТИ (ВЧИ́СТИТИ), и́щу, и́стиш, док., перех. і неперех., розм.
1. Зробити що-небудь уміло, гарно.
Звінчали молодих, та як учистили весілля, так ну! (Кв.-Осн., II, 1956, 304);
І рішили закінчити його [обід] тією горою з мороженого. Найкращий городський повар мусувався два дні, поти виліпив те диво. Та й учистив же на славу! (Мирний, III, 1954, 289);
// Заграти, затанцювати і т. ін. швидко, енергійно, старанно.
[Сотник:] А ти вже й скрипку принесла? Яку ж ми вчистимо з тобою? (Шевч., II, 1963, 190);
[Юліан:] У кого кров козацька грає, хто товариство любить.., вміє вчистить так, щоб аж земля стогнала і вітер щоб свистав від вивертів ногами.., від того зле тікає і весело йому!(К.-Карий, II, 1960, 65);
// З’їсти без залишку.
Учистив Хома якраз [макітру вареників], масличком поливаючи та у сметану обмокуючи (Кв.-Осн., II, 1956, 478);
// Швидко пройти яку-небудь відстань.
Верстов сім учистили [подорожні] з полудня (Кв.-Осн., II, 1956, 412).
2. Почати йти із значною силою (про дощ, град і т. ін.).
Не вспіла я од’їхати й верству від міста Луцька.., як вчистив страшенний дощ (Л. Укр., III, 1952, 570);
Набігла хмарка — як учистить град.., всю пшеницю до стебла вибив (Стор., І, 1957, 33).
3. З силою ударити.
Баран як розженеться, як вчистить у лоб! Вовк — беркиць у яр… (Україна.., І, 1960, 117).
Словник української мови (СУМ-11)