учистити
УЧИ́СТИТИ (ВЧИ́СТИТИ), и́щу, и́стиш, док., кого, що і без прям. дод., розм.
1. Зробити що-небудь уміло, гарно.
Звінчали молодих, та як учистили весілля, так ну! (Г. Квітка-Основ'яненко);
І рішили закінчити його [обід] тією горою з мороженого [морозива]. Найкращий городський повар мусувався два дні, поти виліпив те диво. Та й учистив же на славу! (Панас Мирний);
// Заграти, затанцювати і т. ін. швидко, енергійно, старанно.
[Сотник:] А ти вже й скрипку принесла? Яку ж ми вчистимо з тобою? (Т. Шевченко);
[Юліан:] У кого кров козацька грає, хто товариство любить.., вміє вчистить так, щоб аж земля стогнала і вітер щоб свистав від вивертів ногами.., від того зле тікає і весело йому! (І. Карпенко-Карий);
// З'їсти без залишку.
Учистив Хома якраз [макітру вареників], масличком поливаючи та у сметану обмокуючи (Г. Квітка-Основ'яненко);
// Швидко пройти яку-небудь відстань.
Верстов сім учистили [подорожні] з полудня (Г. Квітка-Основ'яненко).
2. Почати йти із значною силою (про дощ, град і т. ін.).
Не вспіла я од'їхати й верству від міста Луцька.., як вчистив страшенний дощ (Леся Українка);
Набігла хмарка – як учистить град.., всю пшеницю до стебла вибив (О. Стороженко).
3. З силою ударити; побити.
Баран як розженеться, як вчистить у лоб! Вовк – беркиць у яр... (з переказу);
– На десять разів не поцілиш ані разу, вчищу тобі десять трутів на спину оцією рукою (А. Чайковський).
Словник української мови (СУМ-20)