учуватися
УЧУВА́ТИСЯ (ВЧУВА́ТИСЯ), а́ється, недок., УЧУ́ТИСЯ (ВЧУ́ТИСЯ), у́ється, док.
1. кому і без додатка. Бути чутним, чутися, доноситися.
Тихо було увечері, коли вчулася ступа чиясь і щось мигонуло мимо віконця (Вовчок, І, 1955, 248);
Бігла вона навмання поночі, ноги самі, призвичаєні до місцевості, несли куди треба, коли на одному оберті стежки.. учулося важке втомлене дихання й нерівна хода (Дн. Чайка, Тв., 1960, 50);
І раптом зникло все. Ні горобців немає, Ні бистрих кроликів: все щезло, як мана, Бо вчулася хода і мова голосна В подвір’ї (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 209);
На останній варті стояли два досвідчені опришки — .. І раптом одному з них, Павлові Бойчуку, вчувся якийсь рух у долині (Гжицький, Опришки, 1962, 184);
Лукія, що спала на веранді, прокинулась, їй вчувся підозрілий шерхіт у садку (Гончар, Тронка, 1963, 226).
2. Здаватися, з’являтися в уяві (про які-небудь звуки).
Що не день, то гірше ставало Катрі. Бувало нагло схопиться на постелі й мерщій припаде на полу до вікна. Все їй ніби горить десь. Дзвін учувається (Головко, II, 1957, 362);
// безос.
Чи ти чуєш, діду, щось наче гукає? — Та то, — каже дід, — мабуть, так учувається (Укр.. казки, легенди.., 1957, 202);
Враз ніби хтось заплакав. Вчулось? Ні, таки плакало (Панч, Гомон. Україна, 1954, 197).
3. Відчуватися, бути помітним, доступним спостереженню, сприйманню.
Майбутнє вже стелилось їй — вже учувався його дотик — аби тільки не схибила голова (Кач., II, 1958, 34);
Капітан підвів похилену голову й просто в очі глянув Ковалеві. Його погляд був прямим і чесним, але вчувався в ньому затамований біль і гіркота (Собко, Срібний корабель, 1961, 229);
Весна вчувалася молодій ланковій в усьому: в яскравих барвах, що згасали на заході, в рожевому димку над лугом, ба навіть у льодяних бурульках, що вишикувалися вздовж стріхи (Грим., Незакінч. роман, 1962, 3);
В її голосі вахтерові вчулося щось таке, що він сам раптом посерйознішав (Ткач, Арена, 1960, 60).
Словник української мови (СУМ-11)