учувати
УЧУВА́ТИ (ВЧУВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УЧУ́ТИ (ВЧУ́ТИ), у́ю, у́єш, док., перех.
1. Сприймати слухом, чути.
В тій тиші Марія ясно вчувала, як за долиною шумить море (Кучер, Чорноморці, 1956, 423);
— О, якби та юрба неправдива Вчула, як я тепер заспіваю! — Скам’яніла б з нестяму та дива! (Л. Укр., І, 1951, 343);
Війт був чоловік гордий і гострий. Учувши оці звернені до себе слова, він.. почервонів зі злості (Кобр., Вибр., 1954, 49);
Пізніше до Юрка прийшов Петрусь. З кухні, де мила посуд, вчула [мати] їхню розмову (Дор., Не повтори.., 1968, 227);
*Образно. Крізь стогін хуги, крізь сміх весни, крізь регіт грому і плюскіт зливи я все вчуваю: — Самотній!.. самотній!.. (Коцюб., II, 1955, 107).
2. Сприймати органами чуття, відчувати.
Йдучи з Дичковим поруч, він мовчав, Плечем вчуваючи рамено друга (Перв., II, 1958, 202);
Проте і тут.. — у пахощах кори, гілок так само вчував [Василь] зогріте променястим пилком сонця дихання весни (Грим., Незакінч. роман, 1962, 95);
Вона підвелася і тепер тілько вчула, як щеміли її коліна (Мирний, І, 1954, 214);
// тільки док. Розпізнати що-небудь органами чуття.
І круторогі, вчувши свіжу воду, Та сіно, та жадану прохолоду, Самі звертають у широкий двір… (Рильський, II, 1956, 65);
Прикриті попонами, тиснуться коні. Вони вже вчули чужинців, щулять вуха, сторожко витягують шиї (Тют., Вир, 1964, 494).
3. перен. Підмічати що-небудь приховане, здогадуватися про щось за певними ознаками.
Чую спокійний, як завше, голос простуджений твій. Тільки незвичне звучання я учуваю у нім… (Гонч., Вибр., 1959, 167);
Пастух не змовчить, не стерпить, тяжко образив голову і завгоспа, хіба ж так минеться? Серце вчува загрозу… (Горд., Дівчина.., 1954, 148);
Вона була, як завжди, мила у своїх листах.., однак Бачура вчував у її словах і тінь тривоги, і розчарування (Чаб., Тече вода.., 1961, 110);
За цими словами Стадницький вчуває щось недосказане, їдке, неприємне (Стельмах, І, 1962, 47);
Жандарм Баглаї щось часто став проходжуватись мимо хати, чи не вчув чогось негідник? (Чаб., Балкан. весна, 1960, 73);
// Уявляти собі що-небудь.
Він мимохіть згадував слова Флори, привітні усмішки, ласкаві погляди, вчував її лагідний голос (Коцюба, Нові береги, 1959, 148);
В його [колосся] гомоні я вже вчуваю веселий дзвін першої коси, гучну пісню комбайна (Ткач, Жди.., 1959, 61).
♦ Се́рце учува́є (учу́ло) — хто-небудь помічає (помітив) щось, здогадується про щось підсвідомо, інтуїтивно;
Учува́ти (учу́ти) се́рцем — помічати що-небудь, здогадуватися про щось підсвідомо, інтуїтивно.
Серце моє поривалось з ним [генієм] линуть. Він же поглянув журливо на мене і серцем я вчула, Що у небесні простори не сила моя полину́ти… (Л. Укр., І, 1951, 23).
Словник української мови (СУМ-11)