учувати
УЧУВА́ТИ (ВЧУВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок. УЧУ́ТИ (ВЧУ́ТИ), у́ю, у́єш, док., що.
1. Сприймати слухом, чути.
В тій тиші Марія ясно вчувала, як за долиною шумить море (В. Кучер);
– О, якби та юрба неправдива Вчула, як я тепер заспіваю! – Скам'яніла б з нестяму та дива! (Леся Українка);
Війт був чоловік гордий і гострий. Учувши оці звернені до себе слова, він .. почервонів зі злості (Н. Кобринська);
Пізніше до Юрка прийшов Петрусь. З кухні, де мила посуд, вчула [мати] їхню розмову (П. Дорошко);
Раптом крізь потріскування дров і гуготіння полум'я я вчув ніжний трепет. .. На припічку комина пробував крила .. метелик (В. Дрозд);
* Образно. Крізь стогін хуги, крізь сміх весни, крізь регіт грому і плюскіт зливи я все вчуваю: – Самотній!.. самотній!.. (М. Коцюбинський).
2. Сприймати органами чуття, відчувати.
Йдучи з Дичковим поруч, він мовчав, Плечем вчуваючи рамено друга (Л. Первомайський);
Проте і тут .. – у пахощах кори, гілок так само вчував [Василь] зогріте променястим пилком сонця дихання весни (Я. Гримайло);
Вона вчувала тільки, як хтось удавлює її в подушки (М. Івченко);
Вона підвелася і тепер тілько вчула, як щеміли її коліна (Панас Мирний);
// тільки док. Розпізнати що-небудь органами чуття.
І круторогі, вчувши свіжу воду, Та сіно, та жадану прохолоду, Самі звертають у широкий двір... (М. Рильський);
Прикриті попонами, тиснуться коні. Вони вже вчули чужинців, щулять вуха, сторожко витягують шиї (Григорій Тютюнник).
3. перен. Підмічати що-небудь приховане, здогадуватися про щось за певними ознаками.
Чую спокійний, як завше, голос простуджений твій. Тільки незвичне звучання я учуваю у нім... (І. Гончаренко);
Вчули про лихо моє всі мої вороги – та й зраділи, що Ти це зробив (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Пастух не змовчить, не стерпить, тяжко образив голову і завгоспа, Хіба ж так минеться? Серце вчува загрозу... (К. Гордієнко);
Вона була, як завжди, мила у своїх листах.., однак Бачура вчував у її словах і тінь тривоги, і розчарування (М. Чабанівський);
За цими словами Стадницький вчуває щось недосказане, їдке, неприємне (М. Стельмах);
Жандарм Баглаї щось часто став проходжуватись мимо хати, чи не вчув чогось негідник? (М. Чабанівський);
// Уявляти собі що-небудь.
Він мимохіть згадував слова Флори, привітні усмішки, ласкаві погляди, вчував її лагідний голос (Г. Коцюба);
В його [колосся] гомоні я вже вчуваю веселий дзвін першої коси, гучну пісню комбайна (Д. Ткач).
◇ (1) Вчува́ти / вчу́ти се́рцем – здогадуватися про щось підсвідомо, інтуїтивно.
Серце моє поривалось з ним [генієм] линуть. Він же поглянув журливо на мене і серцем я вчула, Що у небесні простори не сила моя полинути... (Леся Українка);
Се́рце учува́є / учу́ло див. се́рце;
(2) Учува́ти / учу́ти се́рцем – помічати що-небудь, здогадуватися про щось підсвідомо, інтуїтивно.
Серце моє поривалось з ним [генієм] линуть. Він же поглянув журливо на мене і серцем я вчула, Що у небесні простори не сила моя полинути... (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)