файно
ФА́ЙНО, діал.
1. Присл. до фа́йний.
— Але ж бо ти файно виглядаєш! (Фр., IV, 1950, 9);
— Файно голосить… — кивали головами старі сусідки (Коцюб., II, 1955, 352).
Фа́йно дя́кувати — щиро, вельми дякувати.
Я вам дуже файно дякую за лист (Стеф., III, 1954, 88).
2. у знач. присудк. сл. Гарно, приємно.
Ледве чутно, як бідний хлоп коло хати у трембіту трембітає, так файно кругом і тихо (Ю. Янов., І, 1954, 36);
— Поприсідай разів із сто! Помахай руками, і стане файно, тепло, як у жнива, — порадив посміхаючись Роман (Автом., Так народж. зорі, 1960, 211).
Словник української мови (СУМ-11)