файно
ФА́ЙНО, діал.
1. Присл. до фа́йний.
– Але ж бо ти файно виглядаєш! (І. Франко);
– Файно голосить... – кивали головами старі сусідки (М. Коцюбинський).
2. у знач. пред. Гарно, приємно.
Ледве чутно, як бідний хлоп коло хати у трембіту трембітає, так файно кругом і тихо (Ю. Яновський);
– Поприсідай разів із сто! Помахай руками, і стане файно, тепло, як у жнива, – порадив посміхаючись Роман (П. Автомонов).
Словник української мови (СУМ-20)