фарс
ФАРС, у, ч.
1. У країнах Західної Європи XIV— XVI ст. — комедія легкого, жартівливого змісту з зовнішніми комічними ефектами; вистава такої комедії на сцені.
2. У бурлескному театрі XIX-XX ст. — беззмістовне, часто малопристойне комедійне видовисько.
Старжинський стягав шляхту до театру, силкувався притягати і заінтересувати її легкими фарсами свого складання (Фр., XVI, 1955, 225);
Єсть то [народна п’єса] сумішка етнографії й маскараду, мелодрами і фарсу (Л. Укр., VIII, 1965, 267);
В силу матеріальних і цензурних умов часто доводилось вдаватись до компромісів, і тому поряд з класичною драматургією побутував водевіль, фарс чи оперета (З глибин душі, 1959, 24);
// Манера акторської гри, при якій комічний ефект досягається зовнішніми, трохи грубуватими засобами, а також зовнішні прийоми, за допомогою яких досягається комізм.
Усі біографи й дослідники творчості К. Т. Соленика сходяться на думці, що характерними особливостями його гри були простота, невимушеність, природність, веселість, яка не мала нічого спільного з фарсом (Життя К.-Карого, 1957, 201);
— Ви знаєте, що, крім хвилинної веселості, фарс нічого не залишає в душі, а продовжений і часто повторюваний доставляє акторові в публіці, замість поваги, почуття протилежне (Про мист. театру, 1954, 95).
3. перен. Грубий жарт, блазенська витівка.
— А як тебе забавляють його комічні оповідання, в яких він [Боккаччо] такий безцеремонний? — Деякі забавні, але взагалі ці оповідання нудні, як і кожен фарс (Черн., Що робити?, перекл. Дукина, 1936, 393);
Ганебний фарс клерикальної реакції з відлученням Толстого від церкви викликав обурення й протест у широких колах інтелігенції та робітників (Рад. літ-во, 4, 1965, 21).
Словник української мови (СУМ-11)