флейта
ФЛЕ́ЙТА, и, ж. Духовий музичний інструмент високого регістру, що являє собою дерев’яну трубку з циліндричним або конічним каналом.
Флейта свистіла, мов вітер між кручами (Фр., II, 1950, 73);
В кутку стояла величезна шафа, в котрій за склом були інструменти на цілий оркестр: і контрабаси, і валторни, і скрипки, й флейти (Сам., II, 1958, 412);
Гучали дзвони і бубни, виспівували флейти і віоли (Загреб., Європа. Захід, 1961, 263);
*Образно. Флейта іволги в грабині, Туркіт горлиці на клені… (Рильський, IIІ, 1961, 129);
*У порівн. Голос був у них [ведмежат] надземний І виводив, наче флейта! (Л. Укр., IV, 1954, 195).
▲ Фле́йта Па́на; Па́нова фле́йта — народний духовий інструмент у вигляді з’єднаних разом кількох сопілок різної величини та настройки.
Флейта Пана.. — інструмент, що має серйозне значення для історії музичної культури багатьох народів (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 59);
[Амфіон:] Тоді ти зійдеш он туди на гору і пустиш голос Панової флейти, і зійдуться товариші до нас (Л. Укр., І, 1951, 449).
Словник української мови (СУМ-11)