фронтон
ФРОНТО́Н, у, ч., архт. Верхня частина фасаду будинку, портика, колонади і т. ін., що становить собою трикутну площину, обмежену з боків двосхилим дахом, обрамлену біля основи карнизом.
Годинник на фронтоні невеличкої станції показував рівно сьому (Коз., Сальвія, 1959, 13);
Ще двоє [теслярів] прикрашали фронтон будинку чудовими візерунками, вирізаними по дереву (Мокр., Острів.., 1961, 70);
Основний прийом влаштування ганку, характерний для більшої частини Української РСР (переважно лісостепової та північної смуг), це відкритий, на легких, іноді різьблених, стовпчиках навіс з фронтоном або без нього (Жилий буд. колгоспника, 1956, 109).
Словник української мови (СУМ-11)