фук
ФУК¹, а, ч. Шашка, яку знімає партнер за недогляд під час гри в шашки.
Узяти фука.
ФУК², у, ч., діал. Крик, галас, дорікання, сварка.
З фу́ком — з криком, галасом, докорами; сварливо.
— Ну-ну! — розходились! От іще татуня спом’яніть! — озвалась Мася з фуком (Свидн., Люборацькі, 1955, 190);
Говорив [Юра] із нею [жінкою] часто з фуком, не раз і побивав (Фр., IV, 1950, 400);
Виштовхує [Віра Славка́] — за двері: з фуком, грюкотом, демонстративно одягається — на цілий день. Пішли (Кач., II, 1958, 20).
Словник української мови (СУМ-11)