фук
ФУК¹, а́, ч.
Шашка, яку знімає партнер за недогляд під час гри в шашки.
Узяти фука.
ФУК², у, ч., діал.
Крик, галас; дорікання, сварка.
Безглуздий фук.
○ (1) З фу́ком – з криком, галасом, докорами; сварливо.
– Ну-ну! – розходились! От іще татуня спом'яніть! – озвалась Мася з фуком (А. Свидницький);
Говорив [Юра] із нею [жінкою] часто з фуком, не раз і побивав (І. Франко);
Виштовхує [Віра Славка́] – за двері: з фуком, грюкотом, демонстративно одягається – на цілий день. Пішли (Я. Качура).
◇ Вки́нути фука́ див. вкида́ти.
Словник української мови (СУМ-20)