фіта

ФІТА́, и́, ж. Тридцять четверта літера дореформеного російського алфавіту (F), що означала звук «ф» у словах грецького походження; в українській мові іноді вживалася у власних іменах, що походили з грецької мови.

Значення в інших словниках

1. фіта — фіта́ іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. фіта — Буква грецької абетки, яка застосовувалась в крюковій нотації для позначення особливо тривалих мелодій певного гласу.В знаменному співі нараховується 132 фіти з різними мелодичними малюнками та назвами (звичайна, світла, зелена, перев`язка, красна...  Словник-довідник музичних термінів
3. фіта — ФІТА́, и́, ж. Тридцять четверта літера старослов'янської й старої російської абетки що означала звук “ф” у словах грецького походження; в давній українській мові іноді вживалася у власних іменах, що походили з грецької мови: Фома, фіміам. Вимовляти фіту.  Словник української мови у 20 томах
4. фіта — -и, ж. Тридцять четверта літера дореформеного російського алфавіту, що означала звук "ф" у словах грецького походження; в українській мові іноді вживалася у власних іменах, що походили з грецької мови.  Великий тлумачний словник сучасної мови