хавка
ХА́ВКА, и, ж., діал.
1. Рот, глотка.
— Се я її [Фрузю] хлюпнула, щоб їй залляти оту широку хавку,— насміхалася Ганка (Фр., І, 1955, 83);
— Іди й ти з Гриньком, та там будете оба сміятися з того святця,— сказав Іван,— а тут стули хавку! (Март., Тв., 1954, 282).
2. тільки мн. хавки́, во́к. Зябра.
Словник української мови (СУМ-11)