хамло
ХАМЛО́¹, а́, с., збірн., діал. Галуззя, хмиз.
Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан риється у хамло, а зайчик лізе в кущ (Укр. дит. фолькл., 1962, 119).
ХАМЛО́², а́, ч. і ж., заст., розм., лайл. Те саме, що хам і ха́мка.
— Та ти і не тикай, бо я тобі не рівня, ти — хамло, мужик, а я — дворянин! (Мирний, І, 1954, 294);
// Вайлувата, незграбна людина.
Він такий хамло, поки дочвала, то й сонце зайде (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)