харчувати
ХАРЧУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. перех. Давати кому-небудь їжу; годувати.
Уже ж се мусить всякий знати, Що військо треба харчовати [харчувати] (Котл., І, 1952, 192);
Як вони молотили в о. Артемія жито, то наймички погано їх харчували (II.-Лев., IV, 1956, 151);
То була громадська господа, там харчували дітей червоноармійців села та безпритульних, що жили в родинах колгоспників (Ле, Мої листи, 1945, 31).
2. перех. Утримувати кого-небудь.
Пасічникуванням заробляв [дід] собі хліб та харчував свою бабу й приймачку (Н.-Лев., IV, 1956, 196).
3. перех., перен., розм. Бути джерелом засобів до існування; годувати.
4. перех., рідко. Забезпечувати живі організми поживними речовинами, водою і т. ін.; живити.
Кров тече від серця артеріями і розносить по всьому організму життєдайні й життєтворчі речовини, харчує весь організм (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 201).
5. неперех., діал. Їсти.
— Я не маю часу, я не маю часу. Бійтеся бога, люди добрі! Ви вже харчували, а у мене ще й дрібки у роті не було (Хотк., II, 1966, 14);
Майстер скінчив свою роботу і харчував коло стола (Черемш., Тв., 1960, 68).
♦ Харчу́йте здоро́ві — побажання доброго апетиту.
Словник української мови (СУМ-11)