хилитнути
ХИЛИТНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до хилита́ти.
В цю мить щось немов ударило в Юрине ліжко зісподу і хилитнуло куди дужче… (Смолич, II, 1958, 25);
Созоненко взяв в руки сулію з самогоном, хилитнув нею (Стельмах, II, 1962, 110);
Федір розумно подивився батькові в вічі,— хилитнув у дверях фалдами кожушини і хутко зник за ворітьми (Епік, Тв., 1958, 112).
Словник української мови (СУМ-11)