хильнути
ХИЛЬНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм. Однокр. до хили́ти 1, 3.
Іван ухопив чарку, ..хильнув назад головою й так швидко висмикнув чарку зі стуляних [стулених] губ, що порожня чарка бахнула (Н.-Лев., III, 1956, 352);
Кайдашиха знов притулила губи до чарки і трохи не помилилась та не хильнула до дна (Н.-Лев., II, 1956, 281);
Він хильнув другий кухоль пива — так само одним духом, як і перший, заплатив, попрощався і швидко пішов (Смолич, День.., 1950, 23).
♦ Хильну́ти біди́ (ли́ха, го́ря) — те саме, що Набра́тися ли́ха ( див. ли́хо¹).
Громадяни Глинська, хильнувши біди, ставали горді, витривалі й винахідливі до всього (Земляк, Лебедина зграя, 1971, 60);
— Жалію, брате, бо хильнеш ти бездонну чарчину лиха на тій клятій чужині (Рибак, Час.., 1960, 89);
Відомо, що той, хто хильнув горя сам, той щиро співчуває горю іншого (Дмит., Розлука, 1957, 206).
Словник української мови (СУМ-11)