химорода
ХИ́МОРОДА, и, ж., заст.
1. Дивацтво, вигадка.
[Павло:] Ет! Одним ви миром мазані: обтешетесь зверху тією культурою, приберетеся в ідеальні химороди та й красуєтесь; а дмухни тільки на вас, подряпай трішки,— то такі ж жироїди в грунті! (Стар., Вибр., 1959, 180).
♦ Хи́мороди гна́ти:
а) химерити;
б) чаклувати.
Я її раз поспитала на самоті: — У тебе єсть щось важке на серці? Скажи мені.— Тепер,— каже,— піст, дак чого ж химороди гнати! (Барв., Опов.., 1902, 109);
Хи́мороду химоро́дити див. химоро́дити.
2. перев. мн. Те саме, що чаклу́нство.
Хазяїн лежить у перинах і розказує їм: — Ви,— каже,— на одинця ніколи не нападайте. Один ніколи так спроста не поїде, а непремінно [неодмінно] з якими-небудь химородами (Барв., Опов.., 1902, 326).
Словник української мови (СУМ-11)