хитруватий
ХИТРУВА́ТИЙ, а, е. Трохи хитрий.
В одному селі жив хитруватий Дорофтей (Казки Буковини.., 1968, 36);
Третій син найбільше схожий на матір, тільки іншої вдачі: занадто тихий, не балакучий, але хитруватий (Томч., Жменяки, 1964, 171);
Був Проць по природі своїй хитруватий чоловік, цікавий до навколишнього в тій мірі, в якій воно було корисне для нього, і улізливий в усе, як оса в солодке (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 40);
// Який виражає певну хитрість або свідчить про неї (про очі, погляд, обличчя і т. ін.).
Володя.. кидав на Мусю хитруваті багатозначні погляди (Ткач, Арена, 1960, 238);
Мармура подивився на помічника хитруватими очима й сухою долонею вдарив по плечу (Чорн., Визвол. земля, 1959, 59);
Ви встигли придивиться в його нахмурене лице, негарне, хитрувате… (Шер., Дружбою.., 1954, 87).
Словник української мови (СУМ-11)