хитрющий
ХИТРЮ́ЩИЙ, рідко ХИТРЮ́ЧИЙ, а, е, розм. Дуже хитрий (у 1, 2 знач.).
Ну й хитрющий же дід та мудрий… (Вас., Вибр., 1954, 262);
Хитрючий дід, знає, що я в покрівельній справі нічогісінько не розумію, а, бач, підтримує авторитет (Збан., Єдина, 1959, 351);
Не встиг Дмитрик відчинити масивні різьблені двері, як у них появився райкомівський сторож Макарович, низенький, підстаркуватий, з хитрющими, аніскілечки не заспаними очима (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 113);
— Потрібна практика,— говорила Марійка.— Іноді дивишся — хитрюща задача, просто — ребус! (Донч., V, 1957, 436).
Словник української мови (СУМ-11)