хлипання

ХЛИ́ПАННЯ, я, с. Дія за знач. хли́пати і звуки, утворювані цією дією.

Нараз голосне хлипання перервало мовчанку. Се плакала Таня (Фр., І, 1955, 322);

Зразу, з світу, нічого не можна розібрати в хаті. Чутно тільки стогін слабої, чиїсь тихі хлипання та шепотіння (Коцюб., І, 1955, 229);

В кімнаті ставало тихо й тихіше, лиш хлипання дощу й.. тікання великого стінного годинника переривали тишину (Коб., III, 1956, 193);

Коли ледве чутне хлипання стало виразним і перетворилося на голосне чвакання смоків, Курбала спинився (Досв., Вибр., 1959, 194).

Значення в інших словниках

1. хлипання — хли́пання іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. хлипання — див. хлюпання  Словник синонімів Вусика
3. хлипання — ХЛИ́ПАННЯ, я, с. Дія за знач. хли́пати і звуки, утворювані цією дією. Нараз голосне хлипання перервало мовчанку. Се плакала Таня (І. Франко); Зразу, з світу, нічого не можна розібрати в хаті.  Словник української мови у 20 томах
4. хлипання — -я, с. Дія за знач. хлипати і звуки, утворювані цією дією.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. хлипання — Хли́пання, -ння, -нню  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. хлипання — Хлипання, -ня с. Всхлипываніе, плачъ. І хлипання все росказати, і крик, і охання, і жаль. Котл. Ен. VI. 49.  Словник української мови Грінченка