хлип
ХЛИП, у, ч., розм.
1. Дія за знач. хли́пати і звуки, утворювані цією дією.
Та й стане плакати [дочка] тихенько, щоб бува матір не збудити — самим хлипом (Головко, II, 1957, 366);
Він з хлипом втягнув у себе повітря, неначе проковтнув його (Перв., Дикий мед, 1963, 475);
Та Вікторові зараз не до процедур. Прикурив від недокурка, затягається аж із хлипом (Головко, І, 1957, 482);
Мулисте дно запружинило під ногами, з хлипом вгинаючись верхнім пластом у прогнилу під-грунтову порожнечу і знов підіймаючись (Гончар, II, 1959, 416);
Увечері Дніпра веселий хлип юнацьке серце позбавля спокою (Перв., І, 1947, 66).
2. тільки мн. Переривчастий плач з зітханням, поривчастим вдиханням повітря.
Увірилась йому своїми хлипами (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)