хлип
ХЛИП, у, ч., розм.
1. Дія за знач. хли́пати і звуки, утворювані цією дією; хлипання.
Та й стане плакати [дочка] тихенько, щоб бува матір не збудити – самим хлипом (А. Головко);
Він з хлипом втягнув у себе повітря, неначе проковтнув його (Л. Первомайський);
Та Вікторові зараз не до процедур. Прикурив від недокурка, затягається аж із хлипом (А. Головко);
Мулисте дно запружинило під ногами, з хлипом вгинаючись верхнім пластом у прогнилу підґрунтову порожнечу і знов підіймаючись (О. Гончар);
Увечері Дніпра веселий хлип юнацьке серце позбавля спокою (Л. Первомайський).
2. тільки мн. Переривчастий плач з зітханням, поривчастим вдиханням повітря.
Увірилась йому своїми хлипами (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)