хлопчак
ХЛОПЧА́К, а́, ч., розм.. Те саме, що хло́пець 1, 3.
— А гнали ж у Німеччину корів, свиней, коней, всякого добра. А людей вибрали — тисячі тисяч. Дівчат, хлопчаків, таж так було жалісно! (Довж., І, 1958, 331);
Хлопчаки з галасом гайнули широкою хутірською вулицею (Тют., Вир, 1960, 177);
Хлопчак починає чеберяти по хатинці незграбними.., пошитими на виріст чоботищами, у яких більше онуч, аніж ніг (Стельмах, І, 1962, 212);
Одхиляє двері [учитель], аж коло порога старець сивий стоїть, руку простягає. Коло грубки хлопчак-поводир треться, теплого місця шукає (Тесл., З книги життя, 1949, 43);
*У порівн. Спускаючись униз, Брянський і Сагайда про щось жваво дискутували, ковзаючись, мов хлопчаки, по слизькій траві (Гончар, III, 1959, 66);
Як хлопчака, прогнали його панські попихачі від череди (Стельмах, І, 1962, 44).
Словник української мови (СУМ-11)