хлопчак
ХЛОПЧА́К, а́, ч., розм.
Те саме, що хло́пець 1, 3.
Одхиляє двері [учитель], аж коло порога старець сивий стоїть, руку простягає. Коло грубки хлопчак-поводир треться, теплого місця шукає (А. Тесленко);
– А гнали ж у Німеччину корів, свиней, коней, всякого добра. А людей вибрали – тисячі тисяч. Дівчат, хлопчаків, таж так було жалісно! (О. Довженко);
Хлопчаки з галасом гайнули широкою хутірською вулицею (Григорій Тютюнник);
Хлопчак починає чеберяти по хатинці незграбними.., пошитими на виріст чоботищами, у яких більше онуч, аніж ніг (М. Стельмах);
Крадькома хлопчаки пробиралися в тиші. (До нехитрих забав кожен хлопець привик (М. Нагнибіда);
* У порівн. Спускаючись униз, Брянський і Сагайда про щось жваво дискутували, ковзаючись, мов хлопчаки, по слизькій траві (О. Гончар);
Як хлопчака, прогнали його панські попихачі від череди (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)