хмарити

ХМА́РИТИ, рю, риш, недок.

1. тільки 3 ос., неперех., безос. Ставати хмарним, укриватися хмарами.

Усі очі козацькії вже у той бік вдивлялися. Справді, наче хмарило звідтіль (Вовчок, І, 1955, 333);

Так було душно, що аж уночі приходилось умиватись та віялом обмахуватись; тепер все хмарить і парить, і вітром пекучим несе, але дощу нема (Л. Укр., V, 1956, 54).

2. перех., перен., розм. Робити кого-, що-небудь похмурим, невеселим.

Стежила [Марися] за його натхненною грою, за такою багатою гамою почуттів, що під час концерту то хмарили, то осявали бліде одухотворене обличчя її вихованця (Гончар, Бригантина, 1973, 118);

// Надавати своєму обличчю, чолу похмурого, невеселого, стурбованого чи гнівного виразу.

— Цить, розрюмсалась,— старий хмарить чоло (Стельмах, І, 1962, 242).

Значення в інших словниках

1. хмарити — хма́рити 1 дієслово недоконаного виду про погоду безос. хма́рити 2 дієслово недоконаного виду робити кого-, що-небудь похмурим, невеселим розм.  Орфографічний словник української мови
2. хмарити — ХМА́РИТИ, рю, риш, недок. 1. тільки 3 ос., безос. Ставати хмарним, укриватися хмарами. Усі очі козацькії вже у той бік вдивлялися.  Словник української мови у 20 томах
3. хмарити — -рю, -риш, недок. 1》 тільки 3 ос., неперех., безос. Ставати хмарним, укриватися хмарами. 2》 перех., перен., розм. Робити кого-, що-небудь похмурим, невеселим. || Надавати своєму обличчю, чолу похмурого, невеселого, стурбованого чи гнівного виразу.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. хмарити — Хмарити, -рить, хмаритися, -риться гл. безл. Покрываться тучами. Ой хмариться, туманиться став дощ накрапати. н. п. Небо хмариться. Єв. Мт. XVI. 3. Куриться, хмариться, — дощ буде. Грин. ІІІ. 384. Шуткують, а у мене в душі хмариться. Ком. Пр. № 435.  Словник української мови Грінченка