хмарка

ХМА́РКА, и, ж. Зменш.-пестл. до хма́ра.

В сю хвилину море синє, аж фіолетове, небо зовсім весняне, хмарки білі (Л. Укр., V, 1956, 219);

— Це добре, що ти його захищаєш, — почав Сергій Рудь і випустив з рота хмарку білого диму, що закручувався в химерні хисткі кільця (Голов., Тополя.., 1965, 97);

Невідступно за мною летить хмарка дрібненьких мушок (Коцюб., II, 1955, 226);

Не сховалася від його пильного ока хмарка невдоволення, що лягла на чоло полковника після такої відповіді (Рибак, Час.., 1960, 15);

*У порівн. [Маруся:] Забіліло на воді, неначе хмарка! (Н.-Лев., II, 1956, 464);

Дим цигарок у повітрі, як хмарка, повис (Рильський, III, 1961, 200).

Значення в інших словниках

1. хмарка — хма́рка іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири хма́рки  Орфографічний словник української мови
2. хмарка — див. хмара  Словник синонімів Вусика
3. хмарка — [хмарка] -ркие, д. і м. -рц'і, мн. хмарки, хмарок дв'і хмаркие  Орфоепічний словник української мови
4. хмарка — ХМА́РКА, и, ж. Зменш.-пестл. до хма́ра. В сю хвилину море синє, аж фіолетове, небо зовсім весняне, хмарки білі (Леся Українка); – Це добре, що ти його захищаєш, – почав Сергій Рудь і випустив з рота хмарку білого диму...  Словник української мови у 20 томах
5. хмарка — -и, ж. Зменш.-пестл. до хмара.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. хмарка — Хма́рка, -ки, -рці; хмарки́, -ро́к  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. хмарка — Хмарка, -ки ж. ум. отъ хмара.  Словник української мови Грінченка